"Не впевнений, чи це сподобається Льоші, але поділюсь думками". Вадим Лисиця розкриває таємницю Потапа, описує характер Полякової та розповідає, як у колі знайомих називають Могилевську.

Вадим Лисиця — досвідчений продюсер, який спостерігав за еволюцією українського шоу-бізнесу в різні епохи. Він добре обізнаний не лише з подіями на сцені, а й із процесами, що відбуваються за лаштунками. Протягом своєї кар'єри Вадим співпрацював з такими зірками, як Наталія Могилевська, Ірина Білик, Олег Винник, Потап і Настя Каменських, Оля Полякова, Світлана Лобода й багатьма іншими артистами.

У інтерв'ю для OBOZ.UA Вадим Лисиця поділився своєю думкою щодо причин, чому, на його погляд, Олег Винник почав втрачати свою популярність ще до початку повномасштабної війни. Він також розповів про проблеми, які виникли у Потапа та Насті Каменських, обговорив, чому колеги називають Наталію Могилевську, а також дав пораду Віталію Козловському щодо людей, з якими йому слід примиритися, щоб відновити колишній успіх. Крім того, Лисиця прокоментував політичну історію Злати Огнєвіч, що стосується Олега Ляшка, її вплив на кар'єру співачки, а також розглянув, чи дійсно у Олі Полякової складний характер і чи можливе повернення Світлани Лободи в Україну.

- Вадиме, ви знаєте український шоу-бізнес зсередини: працювали з багатьма відомими артистами. Одні з них - на піку популярності, інші переживають не найкращі часи, а хтось кардинально змінив життя. Почнімо зі Світлани Лободи. Нещодавно в приватній розмові на наше запитання: "Чи повернеться Лобода в український шоу-бізнес?" один із відомих продюсерів відповів: "А ви впевнені, що їй це потрібно?"

Так, у нас з нею добрі відносини. Вона час від часу пише мені, ставить запитання, і я також звертаюся до неї. Хоча ми вже не працюємо разом, наша дружба залишилася. Що стосується її можливого повернення в Україну, мені важко це коментувати, оскільки ми давно не обговорювали цю тему. Станом на 2023 рік, вона планувала повернутися та давала інтерв'ю на цю тему, але не змогла це здійснити. При цьому вона активно допомагає людям, які втратили свої домівки, дітям – і це для неї безперервний процес. Вона робить це без зайвого шуму, без реклами. Я говорю про це лише тому, що ви запитали. Чи хоче вона зараз повернутися в Україну – не можу сказати, бо просто не маю цієї інформації.

Як Ірина Білик відчуває себе у сучасному шоу-бізнесі, що зазнав значних змін після початку повномасштабного конфлікту?

- Мені здається, що вона як була величезною артисткою, так нею і залишилася. Продовжує працювати, їздить із концертами, випускає нові пісні. Іра Білик, мені здається, взагалі не змінилася. Вона як була танком, музичною глибою української естради, так нею і залишилася. Її любить багатомільйонна аудиторія. Вона справжня, чиста, правдива - перед собою і перед своїм глядачем.

Ви колись дуже емоційно висловилися на адресу Юрія Нікітіна, який наразі знаходиться за межами країни: "Ходімо, досить витрачати час на порожні розмови! Повернися додому і починай працювати! Годі вже віддалено писати філософські статті. Прийшов час діяти. У наших чартах русифіковані проєкти та штучний інтелект заважають справжнім талантам. Потрібна якість!" Чи спілкувалися ви з ним після цього публічного звернення?

Ні, після того моменту ми не спілкувалися, хоча раніше у нас було багато контактів. Але я не вважаю, що між нами виникли якісь непорозуміння. Просто наразі, мабуть, немає тем для розмови. Щодо Юри, я вважаю його надзвичайно обдарованим та продуктивним продюсером. У свій час я сприймав його як справжню ікону. Юра завжди був на першому місці у нашій команді, і досі, на мою думку, йому немає рівних. Те, що він опинився за кордоном, як я це розумію, було зумовлено насамперед бажанням забезпечити безпеку своїх дітей. Він це зробив. Що чекає на нього в майбутньому? Я впевнений, що Юра знайде своє місце і там. Він зможе працювати як над українськими проєктами, так і з міжнародними. Думаю, він уже щось робить у цьому напрямку, просто ми поки що про це не знаємо.

Олю Полякову нещодавно кидало з одного напрямку в інший: шансон, нові іміджі, різноманітні експерименти. Чи не витрачає вона свій талант, розпорошуючи його на таку різноманітність?

Подивіться, Оля - це людина з відкритою душею. Можу вам запевнити: її справжня сутність у житті повністю відображається на сцені. Ми маємо дуже тісні стосунки і багато часу проводимо разом. Вона регулярно приїжджає до мене для запису вокалу, і останнім часом, здається, тільки мені довіряє свій голос. Ви знаєте, все, що вона висловлює, - це її істинні думки, а все, що вона співає, - це те, що їй дійсно болить. Це було так на початку війни, і залишається таким і сьогодні - з новими проектами, такими як "Вадік". Деяким це подобається, іншим - ні, але всім не вгодиш. Оля діє відповідно до своїх почуттів, а не намагається знайти шлях до заробітку. У неї все навпаки: спершу вона створює, а потім її продюсер Міша Ясинський думає, як це комерціалізувати.

Кажуть, що Оля Полякова має складний характер.

О, ні, я б так не висловився. Коли Оля та Міша завітають до моєї студії, ми можемо провести годину-дві, просто спілкуючись і сміючись, замість того, щоб записувати музику. Обговорюємо безліч тем. Вона справді дуже емоційна, це безперечно. Проте емоційність і характер — це не одне й те саме.

- Ви попереджали, що домовилися з дружиною Іриною не обговорювати ваші попередні стосунки. Але хочу запитати про Олену Тополю - не про особисте, а про кар'єру. Вам не здається, що їй варто трохи видихнути, озирнутися навколо і знайти хорошого продюсера? Часом складається враження, що вона береться за все підряд, бо боїться зникнути з поля зору. Можливо, їй варто трохи пригальмувати й визначитися, куди рухатися далі?

Скажу лаконічно: це не правда.

Будь ласка, роз'ясніть.

- Ні, я не в змозі... (мовчить) Я розумію, хто вона, яка в неї сутність. Відома мені її особистість, її прагнення, і я знаю, як вона виконує свою роботу. Маю багато інформації, але це - не для широкої аудиторії (усміхається).

Розкажіть про Злату Огнєвіч. Вона володіє потужним голосом і має яскраву харизму, проте досі не отримала такої популярності, на яку заслуговує. Чому це відбувається?

Чому ж так? Вона вже оголосила про виступ у Палаці спорту. Я абсолютно не згоден з тим, що Злата недостатньо популярна. Наприклад, вона співпрацювала з міжнародною командою над новими треками. Звукорежисер цієї команди є номінантом на премію "Греммі". Їй вдалося організувати запис вокальних партій хору в Лондоні за участю британського хору. Вона підходить до своєї роботи дуже масштабно. Зрозуміла, чого прагне, і, здається, отримує від цього справжнє задоволення. Люди це відчувають і активно реагують.

У свій час вона зробила крок убік, вирішивши спробувати себе в політиці, де стала частиною партії Ляшка (співачка займала посаду народного депутата від Радикальної партії Олега Ляшка, але в грудні 2015 року відмовилася від мандату. - Ред.). Це трохи уповільнило її кар'єру в шоу-бізнесі. Проте з часом вона зуміла зосередитися на своїх пріоритетах. У неї потужна команда та добре налагоджена фінансова діяльність, вона зрозуміла, як усе організувати. Вона справжній боєць і має всі шанси на успіх, повірте. І, насправді, вже досягла чималих результатів. Вона не співає посередньої музики. Її харизма та виняткові вокальні здібності дозволяють їй обирати лише цікаві проекти. Чому їй співати щось тривіальне? Вона створює справжні мистецькі шедеври, випускаючи якісну музику. Слухайте її новий альбом, зокрема пісню "Fighter". Подивіться, що в ній відбувається з музичної точки зору.

Чи не могли б ви пояснити, чому після помітного comeback'у Віталія Козловського на сцену знову запанувала тиша?

- Бо Віталію Козловському потрібен Ігор Васильович Кондратюк. Я Ігорю Васильовичу якось казав про це давно: "Та помиріться вже і працюйте далі!" Але бачите, цього не сталося. І я, до речі, радий, що зараз знову стали актуальними їхні старі пісні. Бо вони справді класні, зроблені добре. Я знаю кількох авторів, які їх створювали, і це суперталановиті люди. А хороша музика - вона вічна.

- Вадиме, у нашому попередньому інтерв'ю ви припустили, що ще до повномасштабної війни Олег Винник перебував під впливом певних речовин, і пов'язали з цим його поведінку. Розповіли про останню телефонну розмову 25 лютого 2022 року, коли він кричав, що його шукають чеченці й хочуть убити. Чи спілкувалися ви після того?

Ні, ми не спілкувалися. Що з ним коїться? Це те ж саме, про що я вже згадував у попередньому інтерв'ю. Особисто я не слідкую за його діяльністю. Час від часу в Facebook або Instagram мені попадаються його пісні російською, інтерв'ю чи анонси концертів. Я просто пролистую їх далі. Навіть не бажаю це дивитися — це викликає у мене неприємні відчуття.

Хоча ми й не були близькими друзями, ми провели чимало часу разом на роботі і досягли багато чого. Одного разу він навіть привіз мені з Німеччини музичний інструмент, про який я його попросив. Він летів з Берліна і тягнув його в літаку у важкій сумці. Це був значний вчинок з його боку, і я щиро вдячний йому за це. Але те, що сталося на початку повномасштабного вторгнення, було справжнім пеклом.

Я найбільше боюся одного: якщо, не дай Боже, опинюся за кордоном надовго, то втратю зв'язок з подіями в Україні. І коли повернуся, відчуватиму себе як інопланетянин - не знатиму, чим живе моя країна. Адже люди, які тривалий час живуть за межами батьківщини, навіть якщо слідкують за новинами, читають телеграм-канали та спілкуються з друзями, що залишилися тут, все ж сприймають реальність зовсім інакше. Вони оточені іншим середовищем, мають інші клопоти та зовсім інший ритм життя. Це неминуче впливає на їхнє сприйняття. Реакції, усвідомлення, навіть сам процес розуміння того, що відбувається, зазнають змін. А що стосується Винника... Олежка - насправді хороша людина, я його таким знаю. Просто в певний момент його життєвий шлях пішов у зовсім іншу сторону. І мені здається, що тепер йому вже не повернутися назад.

Проте вражає: як могла настільки велика слава та неймовірна популярність - просто зникнути?

Усе почалося з конфлікту між Олегом і його продюсером Санею Горбенком. Щоб зрозуміти суть справи, варто зазначити, що Саша Горбенко – надзвичайно талановитий і відданий своїй справі фахівець. Він був невід'ємною частиною кар'єри Олега, беручи участь у всіх аспектах: від інтерв'ю до комерційних угод і концертних турів. Протягом багатьох років він контролював все, що відбувалося на сцені, слідкуючи за роботою звукорежисерів, світловиків та всієї команди. Саме завдяки Горбенку Олег Винник, який колись перебував у тіні, став відомим артистом, якого знала вся країна. Проте, коли їхня співпраця завершилася, кар'єра Олега почала стрімко йти на дно.

- Тобто, на вашу думку, повномасштабна війна могла бути не головною причиною?

Війна стала спусковим гачком для його рішення поїхати. Якби не було конфлікту і він залишився в Україні, можливо, ще деякий час продовжував би працювати, переживати скандали та намагатися щось змінити. Але, на мій погляд, результат був би приблизно однаковим. Ця ситуація, до речі, нагадує історію Козловського. Віталій, з усіма його переживаннями, вирішив зайнятися спортом, накачав м'язи та веде відносно здоровий спосіб життя, тоді як Винник, на жаль, не зробив такого вибору.

Чи мали ви можливість переглянути інтерв'ю Потапа і Насті Каменських з російською журналісткою Катериною Гордєєвою? Багато українців відреагували на їхні висловлювання та манеру поведінки з великим болем. Як ви вважаєте, що могло статися з ними?

Відверто кажучи, я не переглядав інтерв'ю повністю. Лише натрапив на кілька фрагментів у TikTok та Instagram, і мені справді складно це сприймати. Потап завжди славився своїм бажанням шокувати публіку, це був невід'ємний елемент його стилю та способу спілкування. Зараз, здається, вони продовжують в тій же манері. Але варто зауважити, що обставини змінилися, а вони, на мою думку, цього не усвідомлюють. Так, Настя відвідала Україну, Потап також бував тут, але приїхати і жити — це зовсім різні речі. Мені здається, що вони просто втратили зв’язок з українським контекстом, і, певно, в цьому криється основна проблема.

Продюсер Михайло Ясинський висловив думку, що інтерв'ю, які дають Потап і Настя, можуть бути спробою залучити нову аудиторію поза межами України. Як ви вважаєте, чи буде ця стратегія успішною і чи прийме їх російськомовна аудиторія?

Наразі вони активно створюють інформаційні приводи, щоб привернути до себе увагу. Проте, існує ризик, що їхні інтерв'ю можуть зіграти їм на шкоду. Створюючи такі приводи, вони піддаються критиці. І ці негативні моменти впливають не лише на сприйняття української аудиторії, а й на російськомовних слухачів. Чи захочуть вони відвідувати концерти Потапа та Насті після всього побаченого? Сказати важко, прогнозувати складно. Але хочу зазначити, що і Настя, і Льоша - це адекватні та щирі люди. Я маю досвід співпраці з ними понад 20 років.

- А зараз підтримуєте контакт?

- Не знаю, чи сподобається це Льоші, але розповім: вони зверталися до мене по студійні сесії старих пісень, щоб підготувати концертну програму (Вадим Лисиця був саундпродюсером усіх пісень дуету "Потап і Настя". - Ред.). Ми домовилися, що вони отримуватимуть ці матеріали в обмін на донати до фонду "Варта добра". Вони донатять за кожну пісню цілком пристойні суми - безпосередньо на фонд. Допомагають українській армії. Я не питав у Льоші, чи хоче він, щоб про це розповідали публічно. Але вже ж, як є, напишіть. Заодно дізнаємося, чи сподобається йому, що я про це сказав.

- Повномасштабна війна суттєво змінила шоу-бізнес. Хто з артистів, на вашу думку, найкраще відчуває, як змінюється український музичний простір, і вміє адаптуватися до нових реалій?

Я б виділив Макса Барських. Він надзвичайно обдарований, зрозумілий та сформований артист з унікальним стилем і великою аудиторією. Кожна його пісня стає хітом. Тіна Кароль не зупиняється на досягнутому і займається грандіозними проектами. Наприклад, її ініціатива "Дім звукозапису" — це вражаюча та цікава історія, яка сприяє популяризації української музики. Не можна не згадати й Вакарчука з "Бумбоксом".

Виглядає так, що останнім часом Вакарчука стало трохи менше. Чи можливо, це лише суб'єктивне сприйняття?

Враховуючи його стиль роботи, я впевнений, що він готує щось нове. Вакарчук не просто так зникає з виду. Мені здається, що він активно працює над новою музикою, розмірковує про наступні кроки або вже записує нові треки. Оля Полякова теж на зв’язку. Незважаючи на критику, вона продовжує йти вперед. Серед молодих виконавців є безліч талановитих особистостей. Нікіта Кісельов справді став популярним, а SKYLERR впевнено утримує свої позиції. Омаргалієва, без сумніву, перетворилася на зірку великого масштабу. Я відвідав її концерт і був вражений, як вона взаємодіє з публікою на сцені: це було щось надзвичайне. Артисти мого лейблу FoxLab також не залишаються осторонь і демонструють чудові результати.

Максим Бородін справді викликає симпатію, і хотілося б, щоб про нього дізнавалося ще більше людей.

Він працює на музичному ринку лише три роки. Перша хвиля його популярності вже минула, а ми готуємося до другої. Я впевнений, що він поступово підніметься на нові висоти, крок за кроком. Більшість пісень він пише самостійно, за дуже рідкісними винятками. Ми спільно створюємо музику. Наразі працюємо над новим альбомом, а на наступний рік запланували ще один, який матиме зовсім інше звучання та новий образ. Він швидко досягнув успіху, проте зараз важливо зберегти цю висоту і вийти на новий рівень. Для цього потрібні час і ресурси. У світлі нинішньої воєнної ситуації всі ці процеси стали значно складнішими. Є безліч деталей, але Максим дійсно є надзвичайно талановитим артистом.

Давайте обговоримо вашу ситуацію. Яким чином ви готуєтеся до важких зимових умов?

Чесно кажучи, з дружиною ми час від часу обговорюємо питання безпеки наших дітей. У нас дві маленькі доньки: одна в першому класі, інша — в четвертому. Нещодавно ми відвідали Закарпаття, де маємо друзів, і задумалися над тим, що робити в разі, якщо виникне потреба виїхати. Після всіх підрахунків стало зрозуміло, що це не так просто, як здається на перший погляд. Ми переглядали школи, які можуть підійти нашим дітям, і ціни на них виявилися вражаючими. Ситуація з житлом також не радує — все, що нам подобається, має високу ціну, а вибір, на жаль, обмежений. Закарпаття наразі заповнене людьми, які виїхали з Києва та області, через що попит значно зріс. Тому поки ми в роздумах. Вирішили, що в разі якогось серйозного колапсу в Києві, сядемо в автомобіль і вирушимо до Мукачевого, а далі вже будемо дивитися, що робити.

- А як ви підготували до зими свій будинок під Києвом?

- Встановив сонячні електростанції і вдома, і на роботі - достатньо потужні, з великим запасом акумуляторів. Зараз ще встановлюю вдома сталеву піч, щоб мати альтернативне джерело опалення. Це досить дорога історія, але доводиться знаходити можливості, щоб забезпечити нормальне життя тут. Хоча прекрасно розумію: якщо не буде світла, палива, не буде дров - всі ці системи не матимуть значення. Але я вірю, що ми витримаємо.

Як ви справляєтеся з безперервними переживаннями, коли протягом дня і ночі лунають сирени і вибухи? Після важкої ночі все одно потрібно вставати і продовжувати жити.

- У мене є брат, Льоша Лисиця, він військовий. Він якось розповідав, що коли вони по три-чотири тижні сиділи в окопах, у землянках, і там постійно щось прилітало - то великокаліберне, то міномети, - він говорив собі одну фразу, яку я дуже добре запам'ятав: "Якщо вранці прокинувся і побачив сонце - це вже перемога: ти живий, значить, все не так погано".

У попередньому інтерв'ю з OBOZ.UA ви згадували про свого брата Олексія, який вирушив на фронт і служив у піхотних підрозділах як штурмовик. Ви зазначали, що його звільнили з армії у 60 років через вік, хоча він не бажав залишати службу. Яка у нього тепер ситуація?

Він довго шукав шляхи, щоб знову стати частиною армії. Я підтримував його, звертаючись до знайомих військових. Нарешті, мені вдалося знайти можливість для його повернення до рідного підрозділу. Тепер він знову на фронті, не просто в тилу, а активно залучений у бойові дії. Він знову опинився в складних умовах, близько до лінії фронту, і продовжує виконувати те, що вважає своїм священним обов'язком.

Коли ви були музичним продюсером другого сезону "Фабрики зірок", ви мали можливість зануритися в цей проєкт глибше, ніж багато хто інший. Які у вас думки щодо його відновлення?

Основна перевага полягає в появі нових облич і зміні поколінь. Кожен учасник унікальний і має свої таланти. Проєкти, такі як "Фабрика", "Голос" та "Х-Фактор", сприяють відкриттю нових зірок. Я щиро вдячний всім, хто сьогодні працює в цій сфері. Це теж своєрідне сонце, про яке я згадував раніше: воно дарує надію, що ми витримаємо всі випробування і що у нас є майбутнє. Але є також і професійний аспект.

Я обережно висловлююся про те, що відбувається за лаштунками, адже це може бути цікаво публіці, але водночас створити непорозуміння між колегами. Хоча іноді дуже хочеться сказати більше (сміється). Тим часом добре розумію, наскільки складна ця внутрішня кухня. Коли тобі потрібно для кожного знайти правильну пісню, пропрацювати музичну складову - це робота. Тут важливо все: тональність, темп, сама пісня. Чи підходить вона конкретній людині? Чи розкриє цього хлопця або дівчину? Чи, навпаки, сховає їх? Тому прекрасно розумію, наскільки важко все це зробити якісно. Але, тим не менше, бачу певні нюанси у нинішній "Фабриці". Насамперед це підбір пісень, взаємодія артистів між собою, ті самі дуети. Мені здається, тут можна було попрацювати якісніше.

Чи помітили ви серед учасників когось, хто має потенціал стати справжньою зіркою?

Є кілька учасників, яких я хотів би виокремити. Наприклад, BEREZA. Ми співпрацювали на початку року, створюючи дует із Настею Балог. Він написав пісню, яка вразила своєю талановитістю — як у композиції, так і в виконанні. Це артист з глибоким потенціалом, який може досягти великих висот. Ще одна цікава особистість — NASÙ. Вона яскрава та, на мою думку, дуже цілеспрямована. Адже талант — це лише половина справи; успіх на 70% залежить від здатності працювати, організовувати свій процес і постійно розвиватися. А ще мені сподобалася POVIN як музикантка. Вона має глибину, чутливість і прекрасно відчуває музичні нюанси.

На мою думку, у цьому колективі закладено величезний потенціал. MYRÓ неймовірно обдарований, причому він ще й наймолодший серед них. Що стосується NANA SOLIS, то вона вже майже сформувалася як артист. Їй просто потрібно більше працювати та знайти підходящий матеріал. Вважаю, що вона може швидше за всіх стати справжньою зіркою. Tender Di мене також зацікавив — це цікавий молодий артист, і хоча ще рано робити висновки, вже зараз видно, що сцена — це його місце. Xstatty теж викликає у мене симпатію — вона має дуже унікальну особистість, і я впевнений, що ще продемонструє свої таланти. І, звісно, DISHA — також заслуговує на увагу.

- До речі, вам пропонували попрацювати на "Фабриці зірок"?

- Ні, не пропонували. А якби запропонували, мабуть, я б відмовився. Я ж казав, що знаю внутрішню кухню. Розумію, яке там навантаження і відповідальність. Зараз у мене трохи інші пріоритети й цілі, а для "Фабрики" потрібно багато часу та уваги.

Чи не цікаво, чому у вас виникали суперечки з Наталею Могилевською під час "Фабрики зірок"?

З Наталею у нас виникали два основні види конфліктів: організаційні та творчі. У творчих аспектах я намагався займати більш пасивну позицію, оскільки вона була моїм керівником. Якщо вона враховувала мою думку, це приносило мені задоволення; якщо ж ні — значить, так і треба. Що стосується організаційних питань, то вони переважно виникали під час перших двох ефірів: ми обидва вперше працювали в такому форматі і мусили навчитися ефективно розподіляти завдання та час. Я б не назвав це серйозними конфліктами — швидше, це був процес налаштування роботи та розподілу обов'язків. І досі ми працюємо за цим самим принципом: вчора, наприклад, спочатку вирішували організаційні питання, а потім переходили до творчих задач. Результати нашої роботи ви періодично можете спостерігати.

Ви з Наталею святкуєте свій день народження 2 серпня 1975 року. Чи є у вас спільні риси, чи ви, навпаки, зовсім різні?

Мені здається, що ми абсолютно різні, але, знаєте, з Наталкою між нами існує особливий енергетичний зв’язок. Його важко вловити ззовні, але я відчуваю, що вона розуміє мене, а я її – майже миттєво, буквально з півслова. Іноді вона називає мене "одноденкою", адже ми з'явилися на світ в один і той же день.

Яким чином вона трансформувалася за ці роки? Багато з її давніх друзів зазначають, що тепер це абсолютно інша особа — вже не та імператриця, яку ви пам'ятаєте з "Фабрики".

Отже, вона залишилася імператрицею. Ми називаємо її Легенда Олексіївна. Говорячи серйозно, коли людина проходить через настільки складний і творчий шлях, вона неодмінно змінюється. Вона стає більш зваженою і розумною. Її здатність відчувати оточуючих стає значно глибшою і точнішою. На мою думку, Наташа залишилася такою ж, але її життєвий досвід, мудрість, спокій та вміння розуміти людей перетворили її на дещо іншу особистість.

Якби ви отримали можливість повернутися назад на 20 років, які б поради дали собі молодшому? Чи варто уникати закоханості в артисток, не вкладати величезні суми грошей, як це було під час підготовки Alyosha до Євробачення, чи не їхати працювати до Москви? У 2013 році ви стали головним менеджером Warner Music Group, відповідаючи за комерційні партнерства на території колишнього СРСР, але вже через вісім місяців змушені були повернутися до України через початок війни на Донбасі.

- Та я все правильно зробив. Якби не пройшов через усе це, то не став би тим, ким є зараз. Ні про що не шкодую. І в артистку не закохувався - я закохався у звичайну дівчину. А те, що згодом мені вдалося зробити з неї артистку, - це вже інша історія. Щодо фінансових ризиків, то кожен мій творчий крок із артистами передбачає серйозні вкладення. І я досі ризикую, адже ніхто не гарантує, що ці вкладення принесуть фінансову віддачу. Я звик до цього - це постійний процес і нормальна частина моєї роботи. А фінансовий ризик, на який пішов під час підготовки до Євробачення, багато чого мене навчив. Я просто перестав боятися ризикувати. І якби через усе це не пройшов, то не мав би такого досвіду. Не знав би, як усе працює, і не зміг би ухвалювати ті рішення, які ухвалюю сьогодні. Цей шлях потрібно було пройти.

Як ви вважаєте, яким чином будуть еволюціонувати наші стосунки з Росією в найближчі десять років? Чи є ймовірність, що в майбутньому ми зможемо потиснути один одному руки?

Ми, українці, пережили настільки глибоку травму, що її вплив відчуватимуть ще багато майбутніх поколінь. У мене був товариш, який залишився в Росії. Він став моїм кумом і хрестив мого сина. Проте зараз наше спілкування припинилося. У квітні 2022 року він написав мені, що відео з Бучі та Ірпеня — це всього лише постановка. Після цього я вирішив обірвати з ним зв’язок. Ми познайомилися у підлітковому віці, і дружба тривала до початку повномасштабної війни. Востаннє ми зустрічалися в 2020 році, коли я виділив цілий день, щоб провести його з ним, і тоді між нами не було жодних непорозумінь. Тепер же наші погляди на правду кардинально відрізняються — його і мої. Раніше ми були дуже близькими, ділилися книгами та ідеями, і ніколи не стикалися з конфліктами.

Згодом ми, українці, почали відкривати для себе справжню історію. Звичайно, не всі усвідомили це одразу: деякі раніше, інші пізніше. Особисто я вважаю, що занадто пізно почав глибше розуміти багато аспектів. Досі переглядаю історичні документальні фільми, занурююсь у вивчення історії України та її стосунків із Росією, намагаюсь зрозуміти, як формувалася наша нація і які події призвели до сучасного стану справ. Для мене цей пазл вже майже склався. Натомість у пазлі мого кума та друга бракує 90% інформації, яку я маю. Через це наше спілкування стало неможливим. Як можна обговорювати щось, якщо у нас такі різні погляди на історію? Поки в Росії пануватиме таке ставлення до минулого, власної ідентичності та державних пріоритетів, і поки люди не усвідомлять реальність, говорити про якусь співпрацю буде складно. Як я це бачу, в них на глибшому рівні закладене прагнення до захоплення нових територій, крадіжок і насильства. Поки це не зміниться, про діалог не може бути й мови.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв'ю з продюсером Юрієм Квеленковим про таємниці Василя Зінкевича, закулісні ритуали Миколи Гнатюка та скандал із Таїсією Повалій через Катерину Бужинську.