"Право на уникнення" проти зобов'язання шанувати військових.

"Зникнення у сприйнятті людей екзістенційної загрози від РФ спричинило розквіт "морального" права сприймати ухилення від служби як відстоювання власної свободи", - Лариса Денисенко, спеціально для DW.

У квітні 2026 року Національна поліція оприлюднила статистичні дані щодо нападів на військових територіальних центрів комплектування (ТЦК) з початку повномасштабної війни Росії: задокументовано 620 випадків. Цей тиждень доповнив статистику масовою агресією щодо групи оповіщення Сихівського РТЦК у Львові.

Група людей заблокувала військових, розбила та перевернула службовий автомобіль. З натовпу знімали відео, яке одразу ж опублікували, зокрема, на російських медіа-ресурсах.

І, звичайно, відеокадри з підтримкою цієї навали у коментарях масово ширили і в Україні.

Проте, впевнена, що багатьом мешканцям Львова незабаром стане дуже неприємно знову чути принизливі висловлювання про своє місто. Однак, для точності слід зазначити, що Львів не входить до трійки регіонів з найбільшою кількістю зафіксованих нападів. Ці місця займають Харківщина, Київ та Дніпропетровська область.

Ось ще деяка статистична інформація. На літо 2026 року Державне бюро розслідувань (ДБР) займається розслідуванням більше 550 кримінальних справ, що стосуються діяльності ТЦК, а до суду вже передано чимало обвинувальних актів. Хоча це може виглядати непропорційно, але така вже система. Крім того, зафіксовано багато скарг до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, і періодично Дмитро Лубінець робить публічні заяви з цього приводу.

Чому питання "як обійти мобілізацію" стає актуальним?

Проаналізуйте ці дані, і ви помітите, що українське суспільство адаптувалося до умов, де довіра до державних установ, особливо поліції та судової системи, значно поступається довірі до неформальних горизонтальних зв'язків різного характеру.

Мова йде про мережі, що пропонують способи уникнення мобілізації. Це включає в себе сповіщення в Telegram-каналах і Viber-чатах, а також неформальні "тарифи" на підставі інвалідності, виїзду за кордон, бронювання, а також варіанти "безпечного проходження" базової загальновійськової підготовки та служби.

І якщо в 2022 році люди шукали можливість боротися з ворогом, зараз багатьма відшукується будь-яка нагода уникнути конституційного обов'язку.

Погані управлінські рішення, ігнорування реальності владою, уповільнене слідство і провальні процеси щодо "схематозів", а також, на моє переконання, зникнення у власному сприйнятті дуже багатьох людей екзістенційної загрози від РФ спричинили розквіт тіньової системи і досипали на тарілки громадян "морального" права опиратися цьому всьому як завгодно, сприймаючи ухилення від служби як частину справедливого суспільного договору та відстоювання власної свободи.

Ознайомтесь також: Атаки на військовослужбовців ТЦК: Чи справді Росія перестала бути противником?

У цьому контексті "право ухилятися" швидко затьмарило вдячність до тих, хто стоїть на захисті цього "права" та життя українців загалом. Виник поділ на "справжніх військових" і "тцкунів". У 2024 році на стінах будівель у моєму київському районі почали масово з’являтися написи: "Ти хочеш, щоб твою дитину виховував ТЦКшник?" А в популярних Telegram-каналах поряд із героїчною обороною України від російської агресії обговорюють відео з шокуючими протиправними діями ТЦК, без жодних пояснень щодо юридичних наслідків.

Повага до військових поступово зникає, адже ті, хто ухиляється від мобілізації, разом зі своїми близькими, не мають наміру замінити солдатів, які вже з 2022 року борються на фронті. Їхня активність, як правило, обмежується лише молитвами перед пам'ятниками загиблим та незначними фінансовими внесками. Не можу не згадати про традиційні негативні висловлювання: "ми вас туди не відправляли", "це війна бідних", "за що тут боротися?", "що ця країна зробила для мене, щоб я ризикував життям?" тощо.

Зникає етика пошани, зникає розуміння недоступної для багатьох сміливості, відданості, щезає вдячність за захист.

Скандальна ситуація у Сихові, на перший погляд, виглядає як вражаюча ілюстрація протистояння двох реальностей: людей, які борються, чекають та ховаються, і тих, хто уникає виконання своїх конституційних обов'язків.

Проте насправді це є сигналом не лише для суспільства, а й ще одним нагадуванням для тих, хто приймає рішення на рівні влади, а також для тих, хто має моральну відповідальність.

Поліція в даному випадку повелася дуже інфантильно, і правники розуміють причину такої поведінки: будь-яке застосування сили, що призведе до тяжких наслідків, загрожує поліцейським навіть не звільненням, а кримінальним обвинуваченням. Та і в цілому поліцейські уникають асоціацій своєї служби з мобілізаційними процесами.

Чи можливо змінити совість?

Система правопорядку та правосуддя повинна була вже зрозуміти, як ефективно працювати та донести свою діяльність до громадськості. Інакше, у соціальних мережах продовжуватимуть обговорювати кадирівський підхід до вибачень від людей, які не підлягають мобілізації, але яких змусили до цього військові.

Таке вибачення, навіть якщо комусь байдуже до неправомірності таких дій, є мізерною ціною. Причини, що змусили цих осіб висловлюватися про військових, залишаться в їхніх умах, а сила права поступатиметься силі насильства.

Ця тема стала настільки актуальною, що її неможливо ігнорувати, а відвернутися від неї вже не вийде.

Перегляньте також: Щоденник конфлікту: Це потрібно пережити кожному. Мій досвід БЗВП у 2026 році.

Можна створювати різноманітні моделі вирішення проблем, але система правопорядку та правосуддя повинні функціонувати з максимальною ефективністю. Вона повинна фіксувати та розслідувати всі правопорушення, ретельно їх аналізувати, бути чесною, справедливою, доступною та зрозумілою для всіх. Проте, багато людей можуть сумніватися у моїх словах, адже довіра до правосуддя не з'явиться лише від їх висловлення.

Одним із безумовних принципів має залишатися повага до військових, їхня шана та вдячність. Хоча совість може бути загубленою або намагатися знайти різні виправдання для свого прояву, вона залишається недоступною для змін, на відміну від системи правосуддя та процесів мобілізації.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.