Війна нерухомого злочинця

У жовтні 2026 року найбільш суперечливі новини приходили з Вашингтона, тоді як Київ і Москва з’являлися в заголовках значно рідше. Проте, принаймні один гучний скандал виник на кордоні між Україною та Молдовою.

15 жовтня молдавська поліція затримала двох українських прикордонників, які перебували на моторному човні поблизу села Голошниця. Працівники Державної прикордонної служби України незаконно перетнули кордон сусідньої країни під час переслідування 49-річного чоловіка, котрий намагався втекти з України, перепливши річку Дністер. Утікач заявив, що прикордонники завдали йому ударів веслом по голові та намагалися втопити його. У лікарні Молдови у нього було підтверджено діагноз струс мозку.

Це вже далеко не перший інцидент, коли державних діячів закидають неналежною поведінкою. На жаль, протягом років великої війни кількість подібних випадків суттєво зросла. Кожна з цих історій викликає глибоке обурення у багатьох українців.

Вітчизняне обурення тісно пов'язане з ідеалістичними уявленнями про природу державної машини.

Ми зазвичай сприймаємо державу як результат свідомих угод між людьми. Як щось, що виникло з метою забезпечення добробуту та захисту інтересів громадян. Проте прикордонники, які завдають ударів втікачу веслом по голові, не зовсім вписуються в цю картину.

Проте, окрім простих і наївних концепцій угод, існують й інші теорії, що пояснюють виникнення держави. Наприклад, у 1990-х роках американські економісти Мансур Олсон і Мартін Макгвайр розробили унікальну теорію, відому як "стаціонарний бандит".

Суть цього явища полягає в наступному. Протягом історії мирні жителі часто ставали жертвами нападів кочових розбійників, які грабували їх до останньої нитки і зникали. Однак згодом виникає новий вид злочинця - стаціонарний бандит. Оволодівши певною територією, він залишається там на постійній основі.

Недалекому розбійнику не вигідно повністю позбавляти населення всього заробленого: у такому разі люди або загинуть, або втратять бажання працювати, і в результаті грабувати не буде кого. Тому бандитський правитель залишає своїм підданим певну частину їхніх доходів, перетворюючи безладне пограбування на впорядковану систему оподаткування. Для збільшення зборів він прагне підтримувати порядок у своїй території та не допускати туди інших злочинців. Так виникає держава.

Згодом система, побудована на грубому насильстві, еволюціонує. Залежність стаціонарного бандита від добробуту його підданих поступово зростає. Виникає ілюзія якогось добровільного "суспільного договору". Податки починають сприйматися як "плата за державні послуги", а чиновники та силовики - як "найняті менеджери".

Якщо ми візьмемо теорію Олсона і Макгвайра за основу, багато аспектів стануть зрозумілішими. Затяжна та жорстока війна виступає як екстремальний фактор, який сповільнює еволюційні процеси. Держава починає повільно повертатися до свого первісного стану — явного стаціонарного бандита, що покладається на грубу силу. У діяльності держави дедалі ясніше проступають риси, характерні для кримінальних угруповань.

Зокрема, стаціонарному злочинцеві стає дедалі складніше дотримуватися власних законів і норм. Він все частіше ігнорує ці правила, діючи без сорому. Виявляється, що в багатьох ситуаціях простіше не коригувати законодавство під нові складні обставини, а просто надавати виконавцям свободу для вчинення незаконних дій. Таким чином, представники правоохоронних органів можуть почати діяти як підлеглі кримінального авторитета.

Цю тенденцію особливо яскраво ілюструє наш противник — російський стаціонарний бандит. У критичний період війни для Росії основною опорою путінського режиму стала приватна військова компанія "Вагнер", яка є відверто кримінальною структурою і навіть не приховує свого бандитського характеру, а навпаки, відкрито демонструє його. Якщо після легкого удару можна ще сподіватися на виживання, то «вагнерівська» кувалда не залишала жодних шансів.

Теорія "стаціонарного бандита" може допомогти зрозуміти ще один негативний тренд, що спостерігається в Україні під час повномасштабної війни. Як зазначають Олсон і Макгвайр, головним мотивом, який змушує державного розбійника звертати увагу на потреби своїх підданих, є данина, яку він постійно збирає з населення.

Однак після 24.02.2022 року в нашої держави з'явилося альтернативне джерело доходу: багатомільярдна допомога західних партнерів. Фактично вітчизняному стаціонарному бандиту почали платити за те, що він прикриває Європу від відмороженого російського головоріза. Відповідно, стимулів піклуватися про виживання та благополуччя українських платників податків помітно поменшало.

Таким чином, виникла прірва між більшістю людей, які потерпають від наслідків війни, та меншістю, що має зв'язки з постійними злочинними угрупуваннями і часто бачить у війні можливості для власного збагачення.

У цьому контексті варто звернути увагу на слова заарештованого Ігоря Коломойського, який нещодавно висловив свою скептичну думку щодо можливості мирних угод в інтерв'ю журналісту УП: "Чи продовжить Європа фінансувати, коли розпочнеться мир?" Хоча Ігор Валерійович, можливо, і не знайомий з працями таких авторів, як Мансур Олсон чи Мартін Макгвайр, його значний життєвий досвід дозволяє йому добре розуміти принципи бандитської логіки.

Безумовно, існує безліч критичних зауважень до нинішньої української влади, особливо якщо розглядати її через призму стаціонарного бандита. Проте сьогодні альтернативою не є якийсь ідеальний світ, де всі насолоджуються свободою, комфортом і щастям. На жаль, найбільш реалістичною альтернативою є вторгнення агресивного сусідського загарбника, який прямо заявляє про свої територіальні претензії на Україну. Це питання підкреслюють відомі особистості з проукраїнською позицією.

Останнім часом майже ніхто не намагається підбадьорити наших співвітчизників розповідями про світле майбутнє. Натомість українцям регулярно пояснюють, що станеться з ними в разі перемоги РФ, капітуляції та окупації нашої країни.

Систематичні порушення прав людини перетворяться на повну відсутність прав. Неприйнятних військовослужбовців ТЦК замінять безжальні російські військові комісарі. А чоловіків, які відмовляються служити в ЗСУ поблизу Добропілля та Костянтинівки, примусять атакувати Краків, Люблін і Варшаву.

По суті, вустами численних спікерів держава виступає із відвертим зізнанням:

"Дорогі українці! Мене важко назвати вашим благодійником. Правду кажучи, я просто бандит. Мене не надто турбують ваші інтереси. Я часто буваю несправедливим та жорстоким. Але якщо я програю, моє місце неминуче займе інший бандит. А він ще гірший за мене: кровожерливіший, цинічніший, безжальніший. Подумайте, чи влаштує вас така перспектива?"

Отже, це дійсно обґрунтована точка зору. У поточній ситуації наша країна здатна виступати не стільки як джерело позитиву, скільки як менше з двох негараздів.

Постає питання, наскільки цей аргумент може надихнути тисячі незадоволених українців. Чи готові вони стати на захист свого стаціонарного злочинця, аби уникнути загрози з боку чужого?