Як поранені ветерани та вдови вже протягом кількох місяців не можуть отримати належні компенсації.

У цьому матеріалі представлені розповіді людей, які працювали на стратегічно важливих об'єктах поблизу фронтової лінії. Вони стикалися з бюрократичними перешкодами, затяжними процедурами збору документів, відмовами та труднощами в отриманні необхідної інформації.

Провідник-легенда з Донецької області Анатолій Бабічев тільки на третій рік після загибелі дружини дізнався, що має право на виплати, при цьому грошей так і не отримав, оскільки запізнився з подачею документів. Провідниця з Сумщини Ольга Золотова, яка отримала важкі поранення через обстріл, кожен новий день починає з обдзвону держустанов у пошуках інформації для оформлення пенсії та виплат. Вдова загиблого працівника водоканалу Наталія Шевченко з Харківської області витратила багато місяців на збори необхідних документів, але належних законодавством виплат так і не добилася. Деякі з опитаних нами людей вважають, що ці та інші подібні приклади -- це не просто випадкові бюрократичні труднощі.

Анатолій Бабічев, мешканець Красногорівки у Донецькій області, разом із своєю дружиною Наталією багато років працювали провідниками в "Укрзалізниці". Після початку повномасштабної війни подружжя активно допомагало в евакуації, безперервно перевозячи людей з Костянтинівки, Харкова, Краматорська та Лиману до західних областей України протягом дев'яти днів. На жаль, у ніч з 12 на 13 березня 2022 року їхній потяг потрапив під авіаудар поблизу Лиману, і Наталія загинула на місці. Незважаючи на невимовний біль від втрати, Анатолій не покинув свою справу і продовжив евакуацію людей. За його відданість та самовіддану працю президент Володимир Зеленський вручив провіднику державну нагороду "Національна легенда України".

Відповідно до Закону 2980-IX від 20.03.23 року, працівники критичної інфраструктури, а також держслужбовці та посадові особи місцевого самоврядування мають право на отримання одноразової грошової виплати внаслідок поранень. Залежно від групи інвалідності суми становлять 200-800 тис. грн. А в разі загибелі, родичі можуть отримати виплату в 1 мільйон грн.

Анатолій поділився з журналістами "Новин Донбасу", що не був поінформований про прийняття нового законодавства. Інформацію про зміни не надали йому ані в "Укрзалізниці", ані в установах соціальної підтримки. Хоча незнання законодавства є особистою відповідальністю, у цій ситуації слід зазначити, що ані роботодавець, ані відповідальні соціальні служби не надали інформацію про доступну соціальну допомогу.

Анатолій вперше почув про можливість отримання виплат у лютому 2025 року на заході, що проводила громадська організація "Соціальний рух". Однак, оскільки термін подачі документів для отримання виплат спливав уже за кілька тижнів, йому не вдалося встигнути зібрати всі необхідні документи, і його сім'я не змогла отримати фінансову допомогу в той час.

У березні 2026 року до Закону 2980-IX було внесено зміни та продовжено терміни подання документів.

"Приблизно два місяці тому я знову надіслав документи на отримання виплат. Якщо, звісно, ця справа матиме успіх," - розповів Анатолій.

Для іншої працівниці "Укрзалізниці" мешканки Тернопільської області Валентини Попадич, спроба добитися виплат закінчилася тривалими судами. Валентина з чоловіком Василем також працювали провідниками в одному поїзді. У День незалежності України 24 серпня 2022 року потяг, в якому перебувало подружжя на станції Чаплине в Дніпропетровській області, зазнав ракетного удару. Загинули 25 осіб, у тому числі чоловік Валентини. Сама жінка згодом отримала третю групу інвалідності.

Пенсійний фонд України (ПФУ) у Тернопільській області відмовився виплачувати Валентині кошти згідно з Законом 2980-IX, аргументуючи це тим, що підприємство "Укрзалізниця", де вона працювала, не було включене до Реєстру об'єктів критичної інфраструктури (далі -- Реєстр ОКІ). Протягом трьох років жінка боролася за справедливість і законні виплати від ПФУ в Тернополі, а зрештою вирішила звернутися до суду. Завдяки підтримці активістів громадської організації "Соціальний рух", Валентині вдалося підтвердити свої вимоги, і 2 січня 2026 року Тернопільський окружний адміністративний суд повністю задовольнив її позов. Це рішення 27 квітня 2026 року підтвердив восьмий апеляційний адміністративний суд.

Наша наступна співрозмовниця – Ольга Золотова, касир моторвагонного депо "Укрзалізниці" з Шосткинського району Сумської області. Жінка отримала III групу інвалідності внаслідок атаки безпілотника, що вразив вагон приміського поїзда № 967 на маршруті Терещенська – Новгород-Сіверський на станції Шостка в жовтні 2025 року. Ольга розповідає, що їхній потяг затримали на станції на кілька хвилин. Через гучний шум двигуна тепловоза ніхто не почув наближення "Шахеда", який через кілька секунд вдарив у тамбур вагона. На той момент у тамбурі перебував пенсіонер з велосипедом, який загинув на місці – єдине, що залишилося від нього, це взуття.

"В момент вибуху я знаходилася у другому купе на бічному сидінні. Я пам'ятаю, як це сталося: раптом все потемніло, і я втратила свідомість. Коли я прийшла до тями, перше, що зробила, це оглянула свої руки і ноги – все було в порядку. Я подумала, що, можливо, все обійшлося. У сусідньому купе був залізничник, який в ту ж мить кинувся до виходу. Але, напевно, помітивши, що я не вийшла слідом, він повернувся за мною. Саме завдяки йому я змогла вижити, адже через уламки та початкову пожежу я не змогла б вибратися сама," – розповіла нашим журналістам Ольга.

Вийшовши на вулицю, жінка зрозуміла, що не може стати на праву ногу — вона була пошкоджена в кількох місцях. Ольгу Золотову спочатку привезли до районної лікарні, а згодом перевезли до Київської клінічної лікарні №1 на залізничному транспорті, де їй провели першу з двох запланованих операцій.

За словами жінки, місцеве керівництво "Укрзалізниці" запевнило її в готовності надати всебічну підтримку. Проте, коли Ользі знадобилося їхати на повторну операцію до Києва, їй довелося витратити власні кошти на таксі вартістю 9 тисяч гривень в один бік. На маршрутці вона не змогла б доїхати, а прямих поїздів не було в наявності. Крім того, пересадки були б надто складними для жінки, яка отримала серйозні травми. Дізнавшись про те, що Ольга найняла таксі, лікар, який її лікує, одразу зв'язався з відповідним управлінням залізниці та домігся безкоштовного транспорту для неї.

Водночас представники "Укрзалізниці" повідомили, що надали фінансову допомогу Ользі. Завдяки ініціативі "Залізна родина" — платформи, що підтримує залізничників, колеги та небайдужі громадяни зібрали близько 50 тисяч гривень. Разом із внеском профспілки та підтримкою "Укрзалізниці" загальна сума фінансової допомоги досягла 114 тисяч гривень. Проте ці кошти не змогли повністю покрити витрати на дві операції, медикаменти та транспортування. Тому Ользі довелося доплачувати частину витрат зі своїх заощаджень, хоча її місячна зарплата як касира становить лише 6-8 тисяч гривень.

Крім грошових питань, у Ольги були складнощі з оформленням необхідних документів, найважливішим з яких є акт судово-медичної експертизи. Цей документ потрібен для оформлення статусу особи з інвалідністю внаслідок військових дій. Але оскільки ніхто з чиновників профільних установ не міг підказати як отримати необхідний документ, Ользі з чоловіком довелося направити листи до Києва, Харкова та Сум. Відповідь прийшла з Полтави де говорилося, що сумське СБУ не надало відомості, що жінка постраждала через вибух.

Ольга каже, що весь свій час вона витрачає на вирішення бюрократичних труднощів.

"Кожен ранок починається з мого телефонного дзвінка. Я не замислююся над процедурами, які потрібно пройти, адже весь мій час займає пошук контактів для отримання необхідних документів. Це постійна боротьба і безкінечні зусилля. Коли я звертаюся до чиновників, вони спілкуються зі мною так, ніби я щось вимагаю у них, немов відчуваю провину. Хоча я лише намагаюся отримати те, що мені справедливо належить. Одна з держслужбовців якось заявила: "З вами взагалі ніхто не хоче спілкуватися, адже ви всіх дістали!" – пояснює Ольга."

Жінка поділилася історією своєї знайомої, яка також працює на залізниці в Ямполі і стала інвалідом внаслідок обстрілу. Постраждала зазначила, що зовсім не займалася питаннями, пов'язаними з оплатою операції або збором документів для оформлення пенсії по інвалідності. На відміну від Ольги, в цьому випадку усі організаційні моменти взяв на себе роботодавець.

Наталія Шевченко, мешканка Ізюма в Харківській області, стала вдовою після трагічної загибелі свого чоловіка Михайла Шевченка, працівника водоканалу, який загинув під час виконання службових обов'язків 7 березня 2022 року. В інтерв'ю нашим журналістам Наталія поділилася, що була повністю впевнена у своїх правах на отримання виплат згідно з Законом 2980-IX. Адже комунальне підприємство, в якому працював її чоловік, забезпечує водою прифронтову зону і є стратегічно важливим об'єктом. Однак, підготовка всіх необхідних документів для отримання компенсації вимагала від Наталії значних зусиль — лише розслідування обставин нещасного випадку тривало півтора року.

Проте Пенсійний фонд України в Харківській області відмовив у виплатах (копія листа знаходиться в редакції). Відповідно до інформації, отриманої від адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, підприємство, де працював чоловік Наталії, не внесено до Реєстру ОКІ. Крім того, в ПФУ зазначили, що з моменту загибелі Михайла Шевченка минуло більше трьох років. Тому немає підстав для здійснення виплат або перегляду рішення про відмову.

Ситуація складається таким чином, що законодавство, з одного боку, забезпечує громадянам право на компенсації за травми та загибель, що сталися під час праці на важливих підприємствах. Проте, з іншого боку, люди стикаються з відмовами, які обґрунтовані даними з Реєстру об'єктів критичної інфраструктури, а також термінами подання документів та іншими формальними причинами. Цю проблему підняв голова податкового комітету Верховної Ради України Данило Гетманцев, який зазначив, що основною перешкодою для отримання виплат є саме Реєстр ОКІ.

"Деякі компанії не були включені до Реєстру ОКІ через те, що дані, надані державними структурами, виявилися неповними або ненадійними. Інші ж роками очікують на внесення чи коригування інформації. Як наслідок, особа, що дійсно постраждала від російського обстрілу, може отримати відмову не через брак права на допомогу, а через недоліки в функціонуванні державної системи", - зазначив він.

Є ймовірність, що Наталія Шевченко, Анатолій Бабічев та багато інших, чиї близькі постраждали або загинули на об'єктах критичної інфраструктури, зможуть нарешті отримати компенсації завдяки нещодавнім поправкам до закону 2980-IX.

Ми вже розповідали про 72-річного Олександра Х., жителя Авдіївки. Хоча він не працює на об'єктах критичної інфраструктури, його історія є досить показовою. Після вибуху міни у його дворі чоловік отримав третю групу інвалідності через проблеми із зором. Незважаючи на труднощі, пенсіонер вирішив оформити статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Він витратив більше року на збір усіх необхідних документів, але на фінальному етапі отримання статусу йому відмовили.

Справа в тому, що Олександр потрапив на період реформування медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), яку з 1 січня 2025 року уряд замінив на експертні команди оцінювання повсякденного функціонування. В результаті експертна команда чомусь не затвердила пенсіонеру статус, при цьому причина відмови заявнику не була роз'яснена. В результаті боротьба з бюрократією у Олександра зайняла ще майже рік поки в січні 2026 року відповідний статус йому таки оформили. Сталося це після того, як пенсіонер написав скаргу в МОЗ України.

Наш співрозмовник вважає, що складнощі з оформленням статусу і відмови при наявності всіх документів -- не просто збіг обставин.

"А як ще пояснити? У мене були всі підтвердження від силових інстанцій, проведені експертизи та ін. А в підсумку дивляться в комп'ютер і кажуть, що система не пропускає. Кажу: як же, адже всі документи є! А вони: "Ну і що?" І тільки після скарг до МОЗ це питання вирішилося", -- підсумував він.

Думку Олександра поділяє і відомий маріупольський фотограф Євген Сосновський. Від також вважає, що система соціальної підтримки, навмисно чи ні, створює перешкоди для одержувачів допомоги. Про подібні випадки Євген часто пише на своїй сторінці в Facebook. Нагадаємо, що публікація Євгена про маріупольчанку Наталію Юхманову, якій відмовили в отриманні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни в березні 2025 року, викликала широкий резонанс. Жінці відмовили в оформленні статусу, бо травму вона отримала після 5 березня 2022 року коли, за даними Міністерства розвитку громад і територій України, була припинена оборона Маріуполя. При тому, що бої в місті тривали до 20 травня. Після масових публікацій у ЗМІ Мінрозвитку внесло зміни до свого попереднього наказу про терміни оборони міста.

"Я усвідомлюю важливість економного використання державного бюджету. Проте, існує ситуація, коли економія здійснюється за рахунок тих, хто в умовах повномасштабної війни вже зазнав найбільших втрат і залишився без будь-яких засобів до існування," – поділився Євген у коментарі "Новинам Донбасу".

Sure! Please provide the text you would like me to make unique.

Чому ті, хто ризикує своїм здоров'ям і життям на об'єктах критичної інфраструктури, потім стикаються з труднощами у отриманні необхідної законодавчої допомоги? Чи це наслідок надмірної бюрократії, некомпетентності деяких чиновників, чи систематичного прагнення зекономити бюджетні кошти? Одне очевидно: існуючі перешкоди демотивують людей, викликають розчарування та недовіру до майбутнього. Соціальна підтримка в умовах відновлення країни має бути зовсім іншою.