Японія прагне стати володарем ядерної зброї. Настав момент.

Ядерна дискусія є початковим і неминучим етапом формування нового, високотехнологічного ядерного гравця в Азії, який має потенціал зупинити амбіції Пекіна і Москви.

Заява міністра оборони Японії Шінджіро Коїдзумі про необхідність "дискусії без табу" щодо ядерної зброї офіційно завершила епоху абсолютного пацифізму Токіо. Країна, яка понад пів століття була головним світовим адвокатом ядерного роззброєння, опинилася перед жорстокою реальністю 2026 року.

Для японського генералітету український досвід став головним доказом того, що паперові гарантії безпеки та меморандуми не працюють. Трагедія Будапештського меморандуму остаточно переконала Токіо в тому, що добровільна відмова від ядерного потенціалу в обмін на обіцянки захисту - це прямий шлях до втрати суверенітету.

У контексті агресивних режимів та загострення сумнівів щодо ефективності американської "парасольки стримування", Японія робить знаковий крок у напрямку отримання статусу ядерної держави. Для Токіо етап компромісів і ілюзій остаточно закінчився, а уроки війни між Росією та Україною яскраво продемонстрували, що міжнародне право, яке не має надійної сили стримування, не здатне зупинити агресора.

З 1967 року основою безпеки Японії слугувала політична концепція "Трьох неядерних принципів", що забороняли країні володіти, виробляти чи імпортувати ядерну зброю. Ці принципи вважалися сакральними, але нинішня адміністрація прем'єр-міністра Санае Такаїчі, маючи конституційну більшість у парламенті, відкрито готує громадськість до можливих змін. Основною причиною є запланований на кінець року суттєвий перегляд трьох основних документів у сфері національної безпеки. Міністр оборони Коїдзумі чітко зазначив, що Японія не може уникнути обговорення ядерного питання. Неядерний статус більше не є гарантією безпеки, а самі принципи ніколи не були закріплені у законодавстві. Це всього лише урядова декларація, яку чинний кабінет може змінити простим голосуванням.

Твердження про те, що настав час дій, зумовлене різким загостренням геополітичних обставин навколо Японського архіпелагу, а також трьома ключовими факторами, які становлять загрозу.

По-перше, варто відзначити ядерну обстановку. Японія має спільні кордони з трьома непередбачуваними автократіями: Китаєм, що активно збільшує свої військові запаси, Росією, яка постійно проводить провокаційні дії біля японських меж, та Північною Кореєю, чиї балістичні ракети регулярно приземляються в японській виключній економічній зоні.

По-друге, Токіо уважно вивчило європейський досвід, зокрема приклад Фінляндії, яка після вступу до НАТО дозволила ввезення ядерної зброї на свою територію, та Франції, що мобілізувала ресурси для посилення власних стратегічних сил.

По-третє, криза довіри до Сполучених Штатів та посилення ізоляціоністських тенденцій у Вашингтоні змушують японських військових серйозно задуматися над питанням: чи готові США пожертвувати Лос-Анджелесом для порятунку Токіо, і чи не варто покладатися лише на власні сили.

Основний секрет Японії полягає в тому, що їй не потрібно витрачати десятиліття на розробку ядерних технологій з нуля, оскільки країна фактично є "всього лише шість місяців від створення бомби". Японія має значні запаси цивільного плутонію, які коливаються в межах 45-47 тонн, і після збагачення на заводах у Роккасьо цього обсягу достатньо для виготовлення тисяч ядерних боєголовок. Одночасно, швидке збільшення оборонного бюджету до 2% від валового внутрішнього продукту забезпечує необхідне фінансування для реалізації цієї програми. Додатково, космічна програма Японії, зокрема розробка твердопаливних ракет серії Epsilon, створює технологічну базу для миттєвого виробництва міжконтинентальних балістичних ракет військового призначення.

Японія не почне таємно збирати бомбу завтра, але дорожня карта змін від дискусії до реалізації вже очевидна. На поточному першому етапі відбувається легітимізація обговорення у ЗМІ та парламенті задля зламу психологічного бар'єра у суспільстві, де вже понад 40% громадян підтримують ядерний перегляд. На другому етапі, запланованому на кінець року, очікується офіційне скасування третього принципу щодо заборони ввезення, що дозволить США легально розміщувати свої ядерні сили на американських базах в Окінаві чи Йокосуці під час криз. Третім етапом у перспективі стане створення власного мінімального арсеналу стримування у разі подальшої агресії Китаю чи загострення в Тайванській протоці.

Для Японії ядерна зброя є не засобом агресії, а останнім аргументом у захисті національної незалежності. Період пацифізму завершився в 2022 році, коли Росія розпочала вторгнення в Україну.

Цивілізований світ побачив, що пацифізм без сили лише провокує агресора. Токіо починає діяти, і ядерна дискусія - перший і невідворотний крок до появи нового, надтехнологічного ядерного гравця на мапі Азії, здатного стримати амбіції Пекіна та Москви.

На відміну від Японії, Київ змушений піднімати питання ядерного стримування не проактивно, а у відповідь на руйнування міжнародного правопорядку та агресивні дії.

Перспектива відновлення Україною власного ядерного статусу сьогодні перейшла у площину прагматичного військового планування. На відміну від Японії Україні довелося б створювати виробничі лінії для збройового матеріалу з нуля в умовах війни. Це потребує значного часу та викличе жорстку протидію не лише з боку РФ, а й західних союзників.

Тому більш правдоподібним варіантом для Києва виглядає інтеграція в ядерний обмін, що ґрунтується на принципах НАТО. Експерти вважають, що розміщення тактичних ядерних компонентів союзників на українській землі може стати єдиним надійним засобом захисту від потенційної нової агресії з боку Росії. У такій ситуації Україна на Сході Європи та Японія на Далекому Сході можуть стати ключовими опорами нової глобальної системи стримування авторитарних режимів.

Микола Зенцев, експерт з міжнародної безпеки та генерал-майор у відставці.