Замість проведення ампутації – використання титанових імплантів. Хірург Юрій Лазаренко допомагає відновити руки пораненим військовослужбовцям.

Протягом 22 років своєї медичної кар'єри волинянин Юрій Лазаренко бачить безліч операцій, виконаних для поранених військових. Проте один випадок з бійцем 72-ої бригади, якого він прооперував на початку 2024 року, залишив особливий слід у його пам'яті.

Чоловіку вживляли імплант плечового суглоба, щоб врятувати руку від ампутації. Надскладна операція пройшла успішно, Лазаренко з колегами вже пішов відпочивати.

Проте за годину надійшов новий виклик до того самого пацієнта - зупинка серця.

"Проблеми із серцем поширені серед багатьох військових, бо вони тривалий час перебувають у надважкому стресі. Ми зробили все, що треба, аби його врятувати тоді, - згадує лікар. - На щастя, він залишився живим".

Кілька днів тому пацієнт був госпіталізований через травму руки. Під час бойових дій осколки міни завдали серйозних ушкоджень його плечу, і рука ледь трималася на шкірі та сухожиллях.

Через рік після хірургічного втручання той же самий військовослужбовець надсилає лікареві відеозапис, на якому демонструє процес своєї реабілітації. Завдяки імпланту його рука знову стала функціональною частиною тіла. Вона настільки добре відновилася, що він здатен піднімати предмети та навіть виконувати віджимання.

"Це вже перебір, будь уважнішим," - зауважує лікар, спостерігаючи за його відтисканнями. Проте, у серці Лазаренка панує радість: "Немає нічого ціннішого, ніж усвідомлювати, що твоя праця покращує життя конкретної людини."

Юрій Лазаренко народився та виріс на Волині, служив у Києві, Дніпрі, згодом оселився у Вінниці. Зараз він підполковник Медичних сил ЗСУ, доцент, кандидат медичних наук, заслужений лікар України і начальник травматологічного відділення Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону у Вінниці.

У цій медичній установі безперервно прибувають хворі з передової.

"Війна - це епідемія травматизму, - із сумом каже Лазаренко. - Я колись порівнював цифри. До вторгнення у нас було до 20 оперативних втручань на тиждень. Тепер - по 25-30 оперативних втручань на день".

Щоб чітко усвідомити значення медичного терміна "оперативне втручання", я вирішую задати уточнююче питання: що воно означає? Чи включаються в це перев'язки та обробка ран? Лікар уточнює, що перев'язки не є частиною оперативного втручання, яке стосується більш складних ситуацій, де необхідно використовувати анестезію.

Звичайний робочий день Лазаренка розпочинається о 7:30 і закінчується приблизно о 19:00. Спочатку він проводить коротку нараду, так звану "п'ятихвилинку", на якій, як керівник відділення, збирає лікарів для обговорення поточного стану кожного пацієнта. Після цього переходять до виконання завдань на день. Проте 19:00 — це завжди досить умовна межа завершення роботи.

"Праця триває доти, поки не буде виконано завдання, а не до певного часу," - зазначає лікар.

Такий режим був не завжди. В 2022-2023 роках Лазаренко з групою хірургів працював на фронті та у прифронтових шпиталях.

"Більшість днів ми спали по 3-4 години, решта - постійні термінові виклики. Чи на операцію, чи на консультацію, - згадує він. - Лікарів тоді дуже не вистачало, тож треба було працювати за двох чи за трьох".

Хоча і цей режим був легшим за перший період АТО, коли Лазаренко теж служив у війську - пішов добровольцем.

"Тоді бували періоди, коли не вдавалося поспати 2 чи 3 дні поспіль", - згадує він.

Переживши бойові дії, він тепер переконаний, що "вогняне хрещення" є обов'язковим для всіх медиків, які працюють під його керівництвом.

"У нашому підрозділі кожен проходить ротацію тривалістю півроку або рік, працюючи в стабілізаційних пунктах або мобільних госпіталях. Після цього досвіду люди повертаються зовсім іншими."

Словосполучення "іншими людьми" звучить надто абстрактно. Що він має на увазі? Що саме змінюється в лікарях після фронту?

"Всі тривоги та метушня зникають, - зазначає Лазаренко. - Людина набуває спокою і впевненості в собі. На фронті постійно потрібно приймати важливі рішення, брати на себе відповідальність без сумнівів. Це відбувається в десятках чи навіть сотнях ситуацій. Після такого досвіду людина стає справжнім професіоналом."

Титанові руки

Лазаренко раніше підрахував, що близько 17% усіх травм, з якими військові звертаються до нього, становлять ушкодження плеча та плечового суглоба.

Іноді трапляється, що плече та плечова кістка зазнають серйозних ушкоджень, тоді як інші частини руки – лікоть і кисть – залишаються неушкодженими, - пояснює він. - Рука залишається живою, в ній циркулює кров і є нервові закінчення, але вона не виконує своїх функцій.

Стандартні протези тут не працюють. Тому Лазаренко розробив новий протокол. Спочатку роблять комп'ютерну томографію, а по ній потім - 3D-модель імпланта плечової кістки. Далі по цій моделі замовляють виробництво титанового імпланта - їх виготовляє українська компанія "Вельта Медікал".

У цьому процесі активно беруть участь волонтери. Благодійна організація "Тихо" регулярно організовує збори коштів для придбання таких протезів у рамках проєкту Rebone і вже надала фінансування для численних титанових імплантів.

З початку 2023 року Лазаренко здійснив 60 операцій, зосередившись на плечах і плечових суглобах.

"Серед цих 60 випадків, скільки разів ви можете стверджувати, що вдалося врятувати пацієнта від ампутації руки?" - запитую лікаря.

"Лише 20% випадків є такими. У всіх інших ситуаціях пацієнт мав руку, яку не планували ампутувати, проте вона також не виконувала своїх функцій."

Лазаренко наводить декілька інших прикладів з досвіду імплантації в плече:

"Боєць потрапив до нас після лікування в Німеччині. У нього було ускладнення - некроз тканин навколо протеза. Нам довелося змінити німецький протез на імплант, виготовлений українською компанією Velta Medical. Цей процес разом із реабілітацією тривав близько 6 місяців. Результат - людина рухає рукою, керує мотоциклом, хоча йому вже більше 50 років, і він переніс вже багато операцій на своїй руці. Ми застерігаємо його від занадто активних навантажень на цю руку, але він все одно хоче кататися на своєму спортивному байку.

Хлопець із 3-ої ОШБ отримав поранення ворожим FPV-дроном. Дрон його вдарив, саме коли він евакуював пораненого побратима. Потрапив до нас навесні 2025 року. У нього поранення спини, роздроблена лопатка. Ми замовили імплант частини лопатки, бо треба було відновити анатомічне співвідношення. Лікування та реабілітація - теж близько пів року. Тепер він рухає рукою, повернувся до звичайного життя, наскільки я чув, нещодавно одружився".

Між скепсисом і необхідністю діяти

Всі подібні випадки Лазаренко збирає вже як науковець та регулярно ділиться із іншими колегами на форумах і наукових конференціях.

Реакція пацієнтів іноді надто оптимістична. Деякі з них, побачивши відео про біонічні протези, занадто вірять у всемогутність лікарів і сприймають такі операції як втілення фільмів про Термінатора чи Робокопа, переживає Лазаренко.

Імплант не є просто запасною частиною, як у автомобілі. Він назавжди трансформує ваше життя, тому важливо дотримуватись усіх рекомендацій лікарів і обережно ставитися до кінцівки, в яку його було імплантовано.

Відповідь медичної спільноти абсолютно відмінна.

"На превеликий жаль, наш метод все ще викликає чимало сумнівів. Багато лікарів в Україні поки не усвідомлюють, що ми можемо запобігти ампутації, - з сумом зазначає Лазаренко. - Якось мені телефонував хірург з іншого міста, щоб обговорити складний випадок поранення плеча. Я був розчарований, адже цей лікар відвідував останню наукову конференцію, на якій я виступав з презентацією, присвяченою подібним випадкам. Він направив до мене пацієнта, і ми успішно провели операцію, встановивши титановий імплантат у плечовий суглоб."

Неодноразово Лазаренко ділився своїм досвідом з лікарями з інших країн.

У Сполучених Штатах, зокрема у Вісконсині, а також у Німеччині, в Мюнхені, я ділився інформацією про наші медичні практики та досвідом. Іноземні колеги часто стикаються з обмеженнями, накладеними протоколами та вимогами страхових компаній. Вони виявляють обережність щодо нових методів, які не були включені в їхні навчальні програми. Багато з них також мають певну зверхність щодо нашої медицини, вважаючи, що ми представляємо країну з менш розвиненою системою охорони здоров'я.

Мені демонстрували обладнання, яке також є в нашому розпорядженні у Вінниці, і вони були вражені, коли я зазначив, що в нас таке ж. Я розповідав, що виготовляємо імпланти, адаптуючи їх під потреби кожного нового пацієнта.

Лазаренко зазначає, що сумніви його колег щодо нового методу не є безпідставними, оскільки це порівняно новий підхід у сфері реконструктивної хірургії.

"У мирний час перш ніж впроваджувати нові методи, необхідно провести ретельні дослідження, а потім обережно і поступово реалізовувати їх на практиці, - зазначає він. - Однак, у зв'язку з обмеженим часом і великою кількістю пацієнтів, ми змушені імпровізувати. Саме через це я мав дискусії з колегами-хірургами з США та Німеччини."

Але давайте повернемося до історії медицини. Коли відбувалися значні прориви в лікуванні людей загалом і в хірургії зокрема? Виявляється, що це сталося переважно під час війн. Як би парадоксально це не звучало, саме конфлікти стали каталізаторами для появи видатних хірургів, а також важливих досліджень і досвіду. Наприклад, Пирогов, який виконав тисячі операцій під час Кримської війни в 19 столітті, чи Войно-Ясенецький, що працював у хірургії під час Другої світової війни.

Деякі з моїх скептично налаштованих колег кажуть, що у встановленні титанових імплантів є ризики. Адже ця деталь може не прижитися, може утворитися нагноєння чи інші ускладнення. Але в будь-якій операції є ризик. До того ж ми на постійному зв'язку зі всіма нашими пацієнтами, вони у нас постійно під наглядом, і ми бачимо, як йде їх реабілітація".

Лікар і пацієнт у боротьбі з недугою.

"Мистецтво лікування складається з трьох основних елементів: недуги, пацієнта та медика. Лікар виступає як провідник цього мистецтва, а пацієнт повинен спільно з лікарем протистояти своїй хворобі", - зазначав Гіппократ у IV столітті до нашої ери.

Стан пацієнта суттєво впливає на процес одужання, і це очевидно для кожного. Але яким чином лікар може змінити цей емоційний фон?

"Юрій Вікторович став для мене справжнім наставником у вмінні ефективно спілкуватися з пацієнтами. Завдяки його порадам, я навчився налагоджувати довірливі стосунки, що сприяє виконанню всіх рекомендацій і щирому бажанню пацієнтів до одужання," - ділиться спогадами підполковник Антон Родіонов.

В 2015-2018 роках він разом із Лазаренком лікував військових у Військово-медичному центрі Центрального регіону в Дніпрі. Родіонов був ординатором, Лазаренко - керівником травматологічного відділення.

"Це людина лідерських якостей, яка перебудувала роботу всього відділення, давала приклад своєю працездатністю. Він завжди повторював: "Ви маєте бути голодними вовками до роботи, тоді у нас з вами все буде добре".

У телефонному записнику Лазаренка відображається прогрес його вихованців. Наприклад, ординатор травматологічного відділення Дмитро Бучик спочатку значився як "студент Дмитро", потім як "інтерн Дмитро", а згодом отримав статус "лікар Дмитро Васильович".

"Дійсно, я оновлюю всі записи в телефонній адресній книзі відповідно до статусів," - зазначає Лазаренко. Хоча це може здаватися незначним, за цим криється важливе визнання для молодого лікаря: його наставник вже вбачає в ньому рівноправного колегу.

Передбачення дідуся

Сотні операцій, десятки років практики та служби, звання підполковника, заслуженого лікаря України, роки операцій, проведених на фронті та в тилу.

З чого ж усе розпочалося? Якою була мрія маленького Юри Лазаренка?

Дитячі мрії лікар не пригадує, а ось один епізод йому врізався в пам'ять. Сонячний Ташкент, 7-річний Юра відпочиває разом із дідусем - теж, до речі, військовим. Хлопчик грав із ляльками в лікаря, робив їм перев'язки. А дідусь це фотографував. Потім зробив фотоальбом для онука із цих фото. І підписав: "Професор медицини, полковник медичної служби Лазаренко Юрій Вікторович".

Полковника відділяє зовсім небагато - наразі Лазаренко має звання підполковника. Проте, щоб отримати титул професора, йому ще потрібно докласти зусиль. Це одна з його основних цілей на найближче майбутнє - завершити нову наукову дисертацію, стати професором і навчати студентів.

"Ми маємо значний обсяг наукових матеріалів, - зазначає Лазаренко. - Мрію передати наш досвід новому поколінню медиків."